Зріз
Знов думки мої не у форматі
Галасу манкуртів і бариг...
Знову в нашій, не вкраїнській хаті
Чужинецький моститься барліг.
Б'ють під серце лицемірства хвилі
Із високих куплених трибун,
Козаченків лави поріділі
Чорним трунком напува брехун.
І здається, що немає ради
Од позеленілої орди,
І сичать нахабні баксогади,
А точились вже нема куди.
Ззаду - сумовитії могили
Та кургани на семи вітрах...
Мало нас і не по тому били,
Бо інакше б не поїхав дах.
23.03.2007 р.
До могил
Ідемо до могил Героїв -
Душа чистилища жада...
Зійшлися тут, було, в двобої
З повстанським відділком орда.
Свята сюди стежина в'ється,
Непам'ять борючи лиху,
Курінь той "Гордієнка" зветься -
Три сотні хлопців без страху.
Кладемо сині й жовті квіти
На поле слави - не ганьби,
Онуки вояків і діти,
Нащадки волі - не раби.
У серці - ненька - Україна
І здвиг, який не одгоря,
Мовчання вигасла хвилина,
А він, як Зіронька, Зоря!..
8.07.2003 р.
Акварель
Година пізня... Шквали дискотечні...
Нас випробовує людський прибій.
Мовчу. Слова тут зовсім недоречні,
Знов опікає душу погляд Твій.
Горю у нім, як у багатті-вирі,
То кара Божа чи Високий Дар!?
Так почувають себе, мабуть, звірі,
Коли в рамена дихає пожар.
Лишається - хіба що багневиця
Або - грудьми крізь огнеликий вал...
Зове очей невипита криниця
І вуст Твоїх притінений овал.
Не стогне ніч у дощовім полоні,
Повітря перестояне й густе,
Моргають зорі: пустотливі й сонні,
Купальська мить... Десь папороть цвіте...
8.07.2003 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар