***
Світлий
любистку, жоржиновий цвіте,
Навіщо нам
осінь, вернімось у літо.
Там -
сонячні зливи і райськії грози,
Втечімо від
буднів, від сірої прози.
Опришками
станьмо у білому світі,
Невже Ти не
віриш у зоряні миті?
Боїшся,
почнеться Содом і Гомора?!
Але ж ти в
глибинці - сама непокора.
Світлий
любистку, жоржиновий цвіте,
Навіщо нам
осінь, вернімось у літо.
18.09.1993 р.
***
Вечірній
танець, коло рятівне
І подих Ваш
пастельний біля скроні...
Але ніяк
чужа цікавість не засне -
Ми у її
довічному полоні?
Мелодіє, не
треба не змовкай,
Нам сонячно
під цим гостинним дахом,
Акордом
хлпюни, хлюпни через край,
Здіймися ще
раз непокірним птахом.
А після неї
- хоч і на вогонь,
Нехай обійме
й хижо загогоче...
Не йдіть за
мною, Боже Вас боронь,
Хоча душа,
як свята, цього хоче.
28.09.1993 р.
***
Дякую, що не забуваєте мене...
(Із розмови)
Не забуваю Вас, не забуваю,
Але хіба-то йде про це...
Я серце й душу опікаю,
Коли дивлюся Вам в лице.
Не забуваю Вас, не забуваю,
Боюся схибити в словах,
Здається, ніби не смеркає,
Іще терплю, хоч б'ють у пах.
Не забуваю Вас, не забуваю,
Рятуюсь цим уповсякчас,
І, як свіча ота, стікаю,
Хоча й горю не на показ.
Не
забуваю Вас, не забуваю,
Хоч ряст топчу, як і усі,
Та, як "порядні", я не каюсь,
Що поклоняюся красі.
Немає коментарів:
Дописати коментар