неділю, 15 грудня 2013 р.

Лінія болю (1996 р.)

                                             Село
                                                                 Світлій пам'яті матері Антоніни
                                                                 й батька Степана - уродженців
                                                                 с. Карпилівка присвячую
                                                                                                                                 Автор
                        На пагорбах, як на малих Безкидах,
                             Поцяткувавши хатами зело,
                             Стоїть віки, не сходячи з овиду,
                             Моє слов'янське сонячне село.

                             Були ж у тебе дні й не великодні,
                             Було усе - і слава і хула ...
                             Із відчаєм боролись, як сьогодні,
                             Не опустивши мудрого чола.

                             Тобі клялись у чемності заброди
                             А лицарів ти знаєш не усіх...
                             Течуть, біжать століть бурхливі води -
                             І праці, і змагань, і пліток, і інтриг.

                             Але й у цім важкім коловороті
                             Було снагою пращуру й мені,
                             Хвала усім, хто зводить тебе в поті
                             І хто згорів за тебе у вогні!
                                                        15.10.1994 р.
                                     
                                             ***
                             Уночі віршів не пишу,
                             Чахнуть думи в незворушній тиші,
                             А якщо й трапляються прудкіші,
                             Бачу в них приховану олжу.

                             На зорі лиш, знаю, вже придні
                             Враз осяють душу світанково,
                             Щоби переллятися у слово,
                             Із промінням сонця у вікні.
                                                          12.03.1991 р.

                                                Чарка
                             П'ємо: данину віддаєм спокусі,
                             Усе, мовляв, в сучаснім дусі...

                             Бач, стресовий такий, нервовий вік - 
                             Не може вже без чарки чоловік.

                             А смикне скаженої - і в формі,
                             Немов у туфлі взувся на платформі.

                             І дефілює, ніби хвиля, пише,
                             Аж поки, клята геть не заколише.
                                                          27.07.1996 р.  

Протуберанці
                             Мене ревнують і мене ж клянуть
                             (Такі вже у житті перепетії).
                             Але найбільша, мабуть, того суть
                             Захована в Тебе під ... темні вії.

                             Коли очей таких жахтять вогні
                             І вибухають там протуберанці,
                             Не по собі стає тоді мені,
                             Немов стою в розстрілюванім шанці.
                                                          22.08.1996 р.
                             


                             

Немає коментарів:

Дописати коментар