Дівич-зілля
Кажу, мій корінь тут-таки,
Як і несходжені стежки.
А пальці, гляньте, вузлуваті,
Бо завсігди в селянській хаті
Сини тягнулись до коси.
Тої травневої роси
У втомі ляжу на покіс,
Що ген, за річкою, навскіс
Розтяв надвоє сіножать...
...Тут хан колись дівочу гать
Велів мостити для орди.
Слов'янка чистої води
На мене дивиться із трав,
Неначе в неї я украв
Дівочу вроду і життя,
Яким немає вороття.
- Косарю справний, постривай,
Душі моєї не займай,
Вона і досі не зотліла,
Бо ще коханням не горіла
І ревнощів не знала мук.
Після отих поганських рук
Сюди я кинута була...
І дівич-зіллям проросла.
27.05.1972р.
Неминуще
Я житиму доти,
Доки горіти буде
Долоні твоєї дотик
Д. Павличко
На сотні літ
Зачах би цвіт
Без вашого тепла.
Умер би рід,
А дивний світ
Пустеля б відняла.
Колючі ви,
Кохай, живи,
Піди, зумій, без вас.
А злет брови -
І душу рви,
А виконай наказ.
Скресає лід
І скільки літ -
Жіноцтва не питай.
Така краса -
Не вигаса,
Іди і не вертай.
Очей жага
Наскрізь сяга
Цінуй і не губи.
Весни снага
На берегах,
Воскресни, а люби
7.03.1976 р.
***
Ні, не звільнитися мені з полону
Рук і уст твоїх, всього єства.
Між нами, мабуть, й не було кордону,
Були лише несказані слова.
Оті, які із сонячної плоті,
Жадані і болючі водночас...
Хіба я міг відкласти їх на потім,
Неначе річ яку на прозапас?
Вони, як нерв, відкрилися до краю,
Захисту волаючи від нас.
Здається, вічність на тебе чекаю,
І цим живу, як бачиш, не погас.
25.08.1983 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар